Внесение изменений в свидетельство о праве на наследство (ст.1300 ГК Украины)

  1. С согласия всех наследников, принявших наследство, нотариус или в сельских населенных пунктах — уполномоченное на это должностное лицо соответствующего органа местного самоуправления по месту открытия наследства может внести изменения в свидетельство о праве на наследство.
  2. По требованию одного из наследников по решению суда могут быть внесены изменения в свидетельство о праве на наследство.
  3. В случаях, установленных частями первой и второй настоящей статьи, нотариус выдает наследникам новые свидетельства о праве на наследство.

Слід звернути увагу, що у книзі 6 ЦК «Спадкове право» визначений ще один спеціальний спосіб захисту спадкових прав – внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Цей спосіб досить часто ототожнюється у судовій практиці з визнанням такого свідоцтва недійсним. Хоча між цими двома способами захисту існує істотна різниця, невипадково вони розміщені в окремих статтях глави 89 ЦК.

Зміни до свідоцтва про право на спадщину вносяться без визнання попереднього свідоцтва про право на спадщину недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

При цьому слід враховувати правову позицію Верховного Суду, який в постанові від 13.11.2019 р. (судова справа № 758/5329/15, провадження № 61-18376св18). Суд відзначив, що передбачений ст. 1300 ЦК порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у разі, коли відсутня згода спадкоємців на внесення змін до свідоцтва. Або існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.

Важливо розрізняти застосування таких спеціальних способів захисту прав спадкоємців, як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Признание недействительным свидетельства о праве на наследство

Статья 1301 ГК Украины. Признание недействительным свидетельства о праве на наследство

  1. Свидетельство о праве на наследство признается недействительным по решению суда, если будет установлено, что лицо, которому оно выдано, не имела права на наследование, а также в других случаях, установленных законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним тільки у судовому порядку. Зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину. Підставою визнання виданого свідоцтва недійсним є отримання його особою, яка не мала права на спадкування.

Законодавець передбачає, що не мають права на спадкування особи, зазначені у ст. 1224 ЦК. Положення цієї статті поширюються на осіб, які, хоч і є спадкоємцями, однак повинні бути усунені від права на спадкування.

Це особи:

— які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;

— особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати його на свою користь;

— батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;

— які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина буде встановлена судом;

— шлюб між якими визнаний за рішенням суду недійсним.

Указане положення поширюється на всіх спадкоємців, у тому числі і на тих, хто має право на обов’язкову частку в спадщині, а також на осіб, щодо яких зроблено заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК).

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом може бути визнано недійсним, якщо у судовому порядку буде визнано недійсним заповіт.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права. Воно не породжує, не змінює і не припиняє права та обов’язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину. Тому такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст. ст. 203, 215–236 ЦК.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце у разі: якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування — утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване.

Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо (постанова Верховного суду від 11.12.2019 у справі № 414/811/17).

Расторжение наследственного договора (ст. 1308 Гражданского кодекса Украины)

  1. Наследственный договор может быть расторгнут судом по требованию отчуждателя в случае невыполнения приобретателем его распоряжений.
  2. Наследственный договор может быть расторгнут судом по требованию приобретателя в случае невозможности выполнения им распоряжений отчуждателя.

У ст. 1308 ЦК України зазначено, що спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів про виконання відповідачем умов спадкового договору, зокрема, щодо купівлі продуктів харчування для позивача, проведення прибирання в будинку, купівлі ліків та забезпечення у разі необхідності надання відчужувачу медичної допомоги, врахувавши, що долучені набувачем до матеріалів справи копії чеків на придбання ліків датовані часом, коли позивач поставила питання про розірвання спадкового договору, дійшов обґрунтованого висновку про невиконання набувачем розпоряджень відчужувача та недотримання ним умов спадкового договору, а отже, про наявність підстав для розірвання спірного договору (Постанова Верховного Суду від 16.04.2020 № 591/5/18).